День
Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту
возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної
Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.
Йому передувало підписання (22
січня 1918 р.) Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну
Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську
Народну Республіку було проголошено в листопаді 1918 року. Процес об’єднання
України завершився 22 січня 1919 року.
Сьогодні, після двох десятків років
Незалежності, проблема соборності України є, на жаль, не менш актуальною. І це,
напевне, перше, що я не можу пробачити сучасним українським політикам.
Культурні та ментальні відмінності між українцями Сходу й Заходу існували
завжди, вони отримали назву "синдром Збруча", однак завжди наші
співвітчизники прагли єдності. Акт возз’єднання УНР та ЗУНР – історичний факт,
який показав безсилля будь-яких спроб роз’єднати український народ,
протиставити українців один одному.
На полях Першої світової війни
відбувалося братання Українських січових стрільців, що воювали у складі війська
Австро-Угорщини, та українців-вояків армії Російської імперії. Згодом
усвідомлена необхідність єдності змусила українські західні регіони до
проголошення самостійності з метою возз’єднання з Українською Народною
Республікою.
21 січня 1990 року жителі
багатьох населених пунктів по дорозі між Києвом і Львовом утворили живий
ланцюг, відзначивши цю історичну дату. Офіційно в Україні День Соборності
відзначається з 1999 року.
І ось події 2004-2005 років: політичні
скандали та фальсифікації, розділення понять Схід і Захід, сепаратистські
настрої Донбасу та сміх на тему ПІСУАР там, де треба плакати.
Акт Злуки був глибоко детермінований
історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну,
соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної
й територіальної єдності, свідченням їхнього самоусвідомлення, важливою віхою
процесу становлення політичної нації. Ідея соборності українських земель набула
державного статусу, в наступні десятиліття залишалась об’єднуючим чинником і чи
не єдиним спільним положенням програмних цілей усіх течій
національно-визвольного руху. Акт Соборності надав завершеної форми самостійній
українській державі, сприяв подоланню залишків ідей федералізму в ментальності
національної політичної еліти.
Об’єднання мало і
практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації
збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного
військового втручання, яке на той час набуло форми агресії. Важливим є й факт
легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки.
Перші
дипломатичні контакти Львова з Києвом відбулися 7 листопада 1918 p.,коли
делегація галичан у складі О. Назарука і В. Шухевича виїхала у Наддніпрянщину і
мала аудієнцію у гетьмана П. Скоропадського. О. Назарук згадує: "Коли я
представив гетьманові ціль нашого приїзду, він запитав: "Скажіть одверто –
хочете вирізати панів?" – "Хочемо будувати Українську державу",
– відповів я здивований".
23
листопада уряд ЗУНР скерував до Наддніпрянщини другу делегацію у складі Л.
Цегельського і Д. Левицького. Оскільки Гетьманат доживав останні дні, галичани
вступили в переговори щодо об’єднання і надання допомоги Директорією. 30
листопада вони прибули до Фастова, де зустрілися з членами Директорії В.
Винниченком, С. Петлюрою, П. Андрієвським, Ф. Швецем та А. Макаренком.
Зважаючи
на військово-політичну ситуацію, остаточне вирішення проблеми було відкладено.
1 грудня у Фастові між УНР і ЗУНР було підписано перший не тільки міждержавний,
але й взагалі від початку Української національної революції, договір –
"передвступний договір" "про маючу наступити злуку обох
українських держав в одну державну одиницю". Статті угоди констатували, що
ЗУНР заявляла про "непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну
велику державу з Українською Народною Республікою". З іншого боку, УНР
проголошувала, що вона дає згоду "прийняти всю територію і населення
Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілости
в Українську Народну Республіку". Враховуючи певні історичні,
соціально-політичні та духовні етнічні відмінності населення ЗУНР, угода
зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в
межах УНР.
Президент ЗУНР, а згодом член
Директорії Є.Петрушевич заявив: "По лінії з’єдинення не було між нами
двох гадок. Сьогоднішній крок піднесе нашого духа і скріпить наші сили. Від
сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона
живе!" Водночас було обрано делегацію до Києва у складі 65 осіб для
участі в урочистому проголошенні возз’єднання.
Урочиста
акція святкування й проголошення акта Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на
Софіївській площі біля собору. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці,
військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з
архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени
Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР.
|