21 лютого відзначається Міжнародний День рідної мови

   Це відносно молоде свято - до календарів усього світу воно ввійшло у 1999році. І в Україні воно також почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.

   Історія свята, на жаль , має трагічне начало. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999року на тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови , а починаючи з 21лютого 2000року, цей день відзначають і в нас.

   Наша Україна стала рідним домом для людей різних національностей. Кожному народу дорога його мова, а нам, українцям, найближча до серця - українська.

   Українська мова - це безмежний океан. Вона мелодійна, як пісня солов’їна. Наша мова прекрасна і барвиста. Не можна ходити по рідній землі , не зачаровуючись виплеканою народом у віках мовою. Українською мовою розмовляють приблизно 45 мільйонів чоловік. Наша мова належить до високорозвинених мов світу. Багато зробили для вдосконалення нашої мови представники народу - письменники, вчені, видавці книг. Особливе почесне місце належить Т.Г.Шевченку, який обробив, відшліфував і показав світові дорогоцінне каміння - мову простого , пригнобленого тоді народу України. Саме він став першим, хто вивів у світ українську літературну мову. Його послідовники - Леся Українка - любили і шанували українську мову, сприяли її процвітанню. І хоч наша мова зазнала гоніння і переслідування, зараз вона живе, квітне і вдосконалюється.

   Мова - це одне з багатьох чудес світу. Вона являється тим цінним надбанням нашого буття, тією скарбницею важливих знань, що визначає нашу ментальність. У ній сконцентровано всі бажання, надії та сподівання мільйонів людей, що являють собою єдиний народ. Саме вона - наша мова - втілює в собі український характер, нашу пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і традиції, розум і багатющий досвід поколінь, ніжну красу і силу душі людської.

   І це так, бо, як сказав Володимир Сосюра:

„Мова - це душа народу, а народ без мови не народ.

Сніжана (діамант дорогий на дорозі лежав ...)

Мова кожного народу

Неповторна і - своя

В ній шумлять громи в негоду,

В тиші трелі солов’я

На своїй природній мові

І поточки гомонять

Зелен - клени у діброві

По-кленовому шумлять

Солов’їну барвінкову,

Колискову - навіки-

Українську рідну мову

В дар дали мені батьки.

Берегти її плекати

Буду всюди й повсякчас,-

Бо ж єдина так , як мати

Мова в кожного із нас

Коли забув ти рідну мову,

Яка б то мова не була

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе до тла

О місячне сяйво і спів солов’я

Півонії , мальви, жоржини,

Моря діамантів - це мова моя,

Це мова моєї вкраїни

То матері мова.

Я звуки твої

Люблю, наче очі дитини.

О мово чудова !

Хто любить її,