Продовження

27 липня вони вирушать з Вінниці. Після суперечок для початку операції обрали неділю. Коли ж безборонно, без перевірок патрулями сіли у поїзд, переконалися: мав-таки рацію «Дядько Сашко», коли наполягав на неділі. У неділю менше облав.

Ранком були вже у Бердичеві. І тут поталанило: і на вокзалі проскочили, і щасливо дісталися шосе. На шосе домовилися з шофером попутної вантажівки, що підкине до Житомира. За цигарки. Ще одна валюта, якою завбачливо забезпечили в підпіллі, бо хто ж держить за гроші окупаційні марки?

Дорогу на Овруч долали без пригод. Лише один раз біля них несподівано загальмував легковик. Овва, полковник жандармерії… Але полковник лише недбало покрутив у руках їхні документи й поїхав собі. Справджується-таки давнє партизанське правило: що вищий чин, то менше сікається.

Із зв’язковим білоруських партизанів вони зустрінуться 8 серпня. Переконають якось, що свої, йдуть аж із самої Вінниці на зв’язок.

— Але командир загону під Калинковичами, Бокун його прізвище, — оповідав далі свою одіссею Бялер, — виявився не такий довірливий. Мало хто ким може назватись? Ну, коли так, і ми про свої таємниці щодо «Вервольфа» помовчимо.

Повірив він їм лише після бою з місцевою поліцією. Підозрілого прибульця в окулярах Бокун поклав до «максима» другим номером (першим був свій, Шкрадек). І —з ока не випускав. Ні, косили хлопці поліцаїв справно.

Отоді вони і відкрились: мають надзвичайно цінні розвіддані для самого Верховного Головнокомандування. Як найшвидше переправити їх на Велику землю?

— Треба вам, хлопці, пробиватися до з’єднання Козлова, — порадив Бокун. — В нього сталий радіозв’язок з Москвою.

Легко сказати — туди ж кілометрів з двісті? І всі через поліційні райони. Після тяжких роздумів дійшли згоди: першим іде Прокудін. Якщо від Козлова не буде звістки, що прибув, піде наступний.

На щастя, все вдалося з першого разу. І під диктовку Прокудіна сеанс за сеансом, тижнями застукотіла ключем партизанська рація. Окремими шифрограмами в ефір і пішли оті 217 машинописних сторінок найцінніших розвідданих.

Шифровані відомості про ставку фюрера під Вінницею прийматимуть у Центральному штабі партизанського руху. А вже його начальник, П.К.Пономаренко, доповість усе про «Вервольф» особисто Сталіну. І замкнеться коло одної з найбільших таємниць третього рейху.

Насамкінець сеансів Козлов одержить по радіо наказ: вінницького зв’язкового відправити до Москви. Місяця десь з півтора Прокудін чергуватиме на лісовому аеродромі, доки зможе сісти присланий за ним літак. Аж у грудні.

Ну а Бялер з Бондарем сорок другий і сорок третій роки продовжували воювати в загоні Бокуна. Шляхи їхні розійдуться у вересні: Бондар залишиться в Бокуна командиром роти, а Бялера відправлять під Мінськ — командиром розвідувального загону. Зона його дії буде така: Барановичі — Мінськ — Луцьк. Під Брестом його загін і зустріне наступаючу радянську армію.

А у Прокудіна в Москві пригоди з «Вервольфом» не закінчаться. На Луб’янці в одному з коридорів він носом до носа зіткнеться з …

Невже Драхлер? Чому ж під конвоєм?!

Пізніше Прокудін довідається: Москва наказала брянським партизанам також негайно доправити і цього підозрілого посланця вінницького підпілля. На Великій землі його тут же замкнуть у камеру на Луб’янці. Прокудін же для Луб’янки перевірена людина — служив в особливому відділі. Під його поручництво Драхлера і випустять.

Радіограми від Козлова німці все-таки зуміли перехопити і розшифрувати. Гітлерівську верхівку буквально жахне надсекретний лист шефа гестапо Мюллера «Щодо планованого замаху на фюрера псевдовійськовослужбовцями». Вінниця, яку вони вважали безпечним тилом, оголошувалася «місцем дислокації центрального партизанського штабу на Україні» (чого, звісно, насправді не було). «Більшовицькі бомбардувальники одержали завдання раптовими нічними нальотами знищити ставку. У разі невдачі більшовицький штаб передбачає висадити в повітря динамітом усю місцевість, в якій розташовано ставку».

А Москва так і не спроможеться на замах у «Вервольфі». (Припускаю, можливо, через це нагорі й не бажали популяризувати вінницьку історію). Але все одно користь для фронту від повідомлення вінницьких підпільників буде відчутна. Дві дивізії — танкова і піхотна — з Франції перекидалися під Сталінград, та з переляку їх знімуть з маршу на прикриття ставки у Вінниці. Так само, як і 19-й зенітний дивізіон плюс безліч літаків.

Прокляте вовче лігво в Коломихайлівському лісі таки висадять у повітря, але вже після визволення Вінниці.

Шкода, що його господаря там уже не буде.